Вшанування історичної пам’яті та донесення світові інформації про жертви штучного Голоду, створеного радянською Москвою в Україні в 1932-1933 рр. було і залишається одним з пріоритетних напрямків діяльності Фонду Катедр Українознавства. Ще у 1980-му році, напередодні п’ятдесятиріччя цієї жахливої трагедії українського народу, ФКУ організував збір коштів на проект дослідження Голодомору. Ці дослідження мали на меті створити й поширити зацікавленість Великим Голодом у неукраїнському середовищі через наукові та науково-популярні публікації. Щоб це стало вагомою подією міжнародного значення, явище Голодомору мало бути актуальним у пам’яті всіх українців діаспори. Проект мав допомогти збагнути значення подій Голоду в контексті понад тисячолітнього історичного минулого українців.
Проект вшанування Голодомору
Матеріальна база, яку створили сотні жертводавців ФКУ, уможливила виконання конкретної праці: залучення дослідників, організацію семінарів, публічних виступів та виставок документів, відвідування архівних сховищ, виголошення доповідей, написання монографій тощо.
ФКУ заініціював написання авторитетного твору про Голодомор англійською мовою, а саме – працю д-ра Роберта Конквеста «Жнива скорботи» в 1986 р. та подбав про її видання у престижних видавництвах Англії та Америки. Співробітник та науковий дослідник УНІГУ в 1984-1986 рр., д-р Джеймс Мейс, був вірним «апостолом» Голодомору, який віддано свідчив про цю історичну трагедію до кінця свого життя. Він виступав у багатьох країнах, опублікував чимало матеріалів, а згодом став виконавчим директором американської Конгресової Комісії у справах голоду у Вашингтоні (1986-1990 рр.).
У 1985 році під егідою ФКУ побачила світ праця Мирона Долота, людини, яка пережила Голодомор, під назвою “Execution by Hunger”. Створення головного, а саме – концепту Голодомору було ще одним важливим завданням, яке постало перед його дослідниками. Бібліотекарка Гарвардського славістичного відділу, спеціалістка з україніки Оксана Процик організувала пропам’ятну виставку при Гарвардській бібліотеці імені Вайденера у 1983 році та уклала каталог «Famine in the Soviet Ukraine», який побачив світ у 1986 році в Кембріджі, Массачусетс. Каталог став першою серйозною ілюстрацією тяглості історії Голодомору з 1917-го до 1983-го рр. Ця праця показала, що покарання голодом стало прямим наслідком інших злочинних заходів проти українців, спрямованих на їхнє тотальне фізичне винищення як нації.
Якщо на початках одним із ключових завдань у дослідженні та поширенні інформації про Голодомор було закріпити джерельну базу та вивести проблематику Голодомору на рівень американської аудиторії, то після 1991-го року основні зусилля було скеровано на публікацію матеріалів для усвідомлення явища Голодомору в самому українському суспільстві, оскільки ця тема була під повною забороною або цілковито викривлена фактологічно протягом радянської доби. Це деформувало історичну пам’ять про Голодомор у самій Україні. У 2008 році виникла ідея Атласу Голодомору як джерельної та демографічної бази, з чітко окресленою мапою територій, які потерпіли від голоду. Крім того, регулярно виходили друком доповіді міжнародних конференцій, присвячених Голодомору, які відбувалися в УНІГУ. Так, міжнародна конференція в УНІГУ в 2008 році широко розкрила демографічний аспект Голодомору. Згодом ці наукові ініціативи активно перебрав Інститут демографії в Україні.
З-поміж численних публікацій про Голодомор, які побачили світ завдяки підтримці Фонду Катедр Українознавства, варто згадати видання праці Енн Епплбаум «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України» (Anne Applebaum. “Red Famine. Stalin’s War on Ukraine”), яка вийшла друком у 2017 році та мала чималий резонанс. На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів, досліджень українських та зарубіжних науковців, авторка доводить, що штучний голод в радянській Україні та репресії проти української інтелігенції на початку 1930-х років стали складовими єдиного наміру Сталіна та його поплічників, а розуміння причин, механізму та наслідків Голодомору може багато чого пояснити у трактуванні спільного радянського минулого, а також у нинішніх україно-російських стосунках.